Учасники

Автори / Друга ріка / ДРУГА РІКА: Рекорди не для Гіннеса

Майже десяток виповнився гурту «Друга Ріка», але, ймовірно, що тільки зараз вони трішечки наблизились до свого справжнього звучання, яке замислили від початку. Нещодавно світ побачив третій за рахунком альбом під двозначною назвою «Рекорди» — назва самої групи передбачає неоднозначність змісту. Чи можна його вважати не лише записом, а і справжнім рекордом всесвітньо відомої книги — розмірковує соліст гурту Валерій Харчишин.

— Чи мріяв ти коли-небудь потрапити у Книгу Рекордів Гіннеса і якщо так, то за що?

— Я над цим не замислювався, бо які рекорди можна встановлювати у музиці?

— А чим тобі не рекорд у Павла Гудімова?

— То такий рекорд — скоріше піар для того, щоб частіше показували кліп на М1 і щоб була якась увага до виконавця. А справжній рекорд я би встановив як найстаріша група у світі. Я хотів би виступати довше, ніж існує група «Rolling Stones». Так, щоб до самої смерті. Нам це вдається — нам вже майже 10 років у майже незмінному складі.

— Шура лише з’явився.

— Це поповнення — ми ж нікого не виганяємо! (усміхається). А найперший склад був із трьох чоловік. Потім з’являлись різні люди, яких я би не вважав основним складом — вони приходили на одну-дві репетиції. В нас була біда з барабанщиком — у Житомирі знайти нормального просто нереально: один барабанщик грає у 15 командах! Ми його переманювали як могли — і чаркою, і анекдотами, і преміями. Були якісь наркомани, які приходили на репетицію і казали: «Зачем репетировать! Нужно лабать! Репетиции не нужны!» Що ж там лабати, якшо ми тоді не вміли грати взагалі. А потім так сталось, що Скуріку (Віктор Скуратовський. — прим. ред.) довелося взяти в руки бас-гітару — наш тодішній бас-гітарист поїхав в Ізраїль. Потім замість одного гітариста прийшов новий, бо такій молодій групі був потрібен гітарист — хоча б один, який вміє грати. А Шуру (Шура Гера, клавішник, екс-"Скрябін". прим. ред.) вважаю дуже класним придбанням на сьогоднішній день.

— Це справді так. Розкажи, чим, на твою думку, відрізняється альбом «Рекорди» від попередніх двох?

— Перш за все, він записувався на одній студії і з однією людиною. Це не перша спроба працювати з Телезіним, але перший альбом, який ми від початку до кінця записали із ним. Ми працюємо разом ще з ’99 року. А за браком коштів і якоїсь клепки в голові ми постійно хотіли експериментувати — бігали зі студії на студію: був класний матеріал, але неконцептуально, нецілісно, нерівно. Так було і з першим, і з другим альбомами. А цей ми записували від початку до кінця з ним, тому він дуже рівно слухається. Хоча він перезаписувався декілька разів так само через те, що ми, знову ж таки, хотіли експериментувати. Пішли до одних телепнів, які взагалі нічого не тямлять у цьому і вони наліпили ТАКОГО!

— ХТО?

— Е-е-е… Може, не ображати людей, а? Хай собі там працюють!

— Добре, не будем.

— Крім того, на альбомі є чудова пісня — перший стовідсотковий мєдляк — це «Три хвилини», яка мені дуже подобається, вона дуже швидко написана і записана, власне.

— За три хвилини?

— Так! За три хвилини була написана, за три хвилини записана. З першого дубля я записав вокал — там навіть нічого не рівняли, не чистили, не піднімали інтонацію. Якщо пісня тобі близька, то ти її дуже швидко запишеш.

— Ти вважаєш альбом цілісним і досконалим чи, можливо, все ж таки чогось йому не вистачає?

— Можливо, він був би цікавішим, якби були струнні. Але, з іншого боку, без них він звучить більш рок-н-ролльно. Бо ті пісні, які ми планували записали зі струнним оркестром, були якісь прилизані. Мені здається, що після цього альбому ми вже покінчили з рок-н-роллом і наступний альбом буде експериментально електронним. Ми вже довго збираємось це втілити.

— Але ж у цім альбомі також є домішок електронної музики.

— Так, тут є електронний дизайн, який взагалі не заважає — там жодної лівої ноти. Тобто, що Шура там клепав — у нас стільки матеріалу для кожної пісні, що вистачило б на 10 альбомів! Тож ми вибрали тільки те, що не заважає і не перевантажує.

— А чи вважаєш ти цей альбом своєрідним рекордом у творчості за час існування групи?

— Рекордом… Ну, якщо вважати, що ми рекордну кількість разів його переписували, то так — це своєрідний рекорд. Я думаю, що на Україні ніхто цього не робив.

— А як виникла ідея назви, дизайну альбому і кліпу на пісню «Так мало тут тебе»?

— Ідея дизайну з’явилася ще задовго до альбому «Рекорди». У ’99 чи 2001 році, коли ми збирались видавати альбом «Два». Власне, назва з’явилася дуже давно. Коли ми ще «Я є» записували, то хотіли назвати «Записи». Але згодом ми почали робити іншу музику — та, яка відрізнялася від тої «Другої рік»и, яка була, власне в ’97–98 році. І вже та назва просто не підходила. А ідея дизайну з’явилась на концерті — здається, в місті Хмельницькому під час того, як ми сиділи разом після концерту, відпочивали. Це була колективна ідея — я навіть не пам’ятаю, хто запропонував. А якщо рекорди, тобто записи, то одразу виникла ідея вставити на обкладинку старий бобінний магнітофон. Ну, і, власне, хотілося зробити її в дусі мінімалізму. Нам це вдалося. А кліп — то вимушена ідея. Взагалі то була ідея творчої групи — режисера і оператора, але ми подивилися, як вони працюють і були дуже розчаровані. Бог — свідок, він просто дивився на це все і зробив так, щоб той кліп не вдався з першого разу. Ми змушені були переробити вже ідею так, як хотіли. Адже ми передивились дуже багато кліпів. В принципі, режисером може бути кожна людина.

— Яка пісня буде окліпованою наступною?

— Наступним синґлом буде пісня «П’ю з твоїх долонь».

— Чи збираєтесь просувати свою музику за кордон і співати англійською?

— Нас свого часу дуже сильно життя побило. Ми співали від початку існування групи англійською і нам якось не вдалося поїхати на один фестиваль, тому ми вирішили, що співати англійською ми вже ніколи не будем. Тому заспівали українською, була спроба і російською. І все ж таки зупинилися на рідній мові. Зараз про це не думаєм. Були якісь ідеї, але вони дуже швидко забувались, тому що це свіжа рана. Поки що мені хочеться співати українською.

— Тобто, ви ставитесь до музичних конкурсів негативно?

— В рок-музиці — так. Серед музикантів конкурси треба влаштовувати на швидкість, на техніку. Лабати якісь етюди і дивитись, хто краще і хто швидше його залабає — як спорт. Якщо ти ставишся до музики як до спорту, тоді, можливо, це пройде.

— Які сучасні особливості ви використовували в альбомі?

— Ти знаєш, ми не задумувались. Не збирались перед тим, як записати альбом, не думали, не розробляли ніяких концепцій.

— А як пост-фактум?

— Дуже важко відповісти на це запитання. Перш за все, ми ж не робимо кальку з якоїсь західної групи, а, власне, робиш те, що в тебе виходить. «Друга ріка» ніколи не задумувалась над тим, що треба зробити пісню так, щоб вона звучала в стилі Depeche Mode чи Radiohead. Ми дивитимемось на стилі і тенденції при записі четвертого альбому. Він буде електроннпим і, можливо, зучатиме як Daft Punk.

— Ти згадав Depeche Mode і Radiohead… А от чи хотілося б коли-небудь зробити що-небудь спільне із Томом Йорком чи Дейвом Гехеном? Ну, так — гіпотетично?

— Ти знаєш, мені більше хотілося б заспівати із якоюсь вродливою жінкою, а з ними я хотів би просто товаришувати — сісти, випити пива.

— Ти випередив моє запитання — про жіночий вокал.

— Справді дуже хочеться залучити декілька бек-вокалісток, які би доповнювали мій бас. Тому що інколи мені доводиться співати дуже високо. На запису — це ще куди не йшло — одну пісню заспівав і пішов відпочивати, а на концерті буває інколи дуже важко витягувати ноти високої тисетури. Я все ж таки природньо бас, а не тенор. Тому будемо звертатися до професійних бек-вокалісток. Бажано, щоб це були темношкірі.

— Одразу згадується Тутуола… А чи плануєте ви тур на підтримку альбому?

— Всі знають, що зараз на Україні зробити тур без спонсора неможливо. Ми працюємо із двома компаніями, якими — поки що секрет. Розробляємо тур на осінь. Думаю, це буде навіть два тури — по західній Україні, по центральній і східній.

— А чи є у групи улюблена річка?

— Улюблена річка у кожного своя. У групи, можливо, Дніпро, а мені особисто подобається моя рідна річка — я на ній народився і в ній практично виріс. Річка Случ, шо на Житомирщині.

— Тоді зізнавайся, що треба зробити, щоб увійти двічі в одну й ту саму річку?

— Просто треба називатись «Другою Рікою». От тоді сто відсотків увійдеш у ту саму ріку і двічі, і тричі!

Fuoco, @MUSIC

Додав Art-Vertep 21 червня 2005